Переконана, що важко не погодитися з тим, що сім'я і школа є двома  провідними педагогічної системи, у взаємодії яких визначається і вектор особистісного розвитку дитини  і морально - етичний стан суспільства вцілому.    

Директор Сахнівської  школи Олександр Захаренко  про шкільне середовище говорив  так:  «…У школі учню повинно бути так, як у батьківській хаті…». [2, с.76]  Без перебільшення можна стверджувати, що у реальній практиці велику роль у взаємодії класного керівника і батьківського колективу відіграють і зовнішні фактори. Ви запитаєте, що я маю на увазі? На мою думку, це є зміни у системі української освіти, які викликані реформуванням освітньої системи в Україні.

Аргументом на користь моєї думки може бути те, що у різні періоди розвитку нашої країни взаємини сім’ї і навчального закладу будувалися по – різному. Причиною цих відмінностей, на мою думку, є площина системи поглядів, переконань, цінностей суспільства. Я пригадую, яким був статус учителя, коли я була ще ученицею: учитель був надзвичайно «великою людиною».  Батьки шанобливо ставилися до рекомендацій, пропозицій учителя, у всьому підтримували педагога, допомагали і прислухалися до його порад. Але зі зміною суспільства престиж професії учителя «упав», функції виховання у сім’ї значно послабилися. Мені здається, що в основу системи цінностей ввійшли «нові герої» із мультиплікаційних фільмів, які є протилежними до моралі формування особистості дитини.

Можливо, багато хто не погодиться зі мною, але з усією упевненістю хочу сказати, що негативні наслідки дев’яностих років в деякій мірі є основою  певних труднощів у взаємодії сім’ї та навчального закладу. Чому? Тому, що саме сучасні батьки – це є молодь  тих дев’яностих. Тоді виникає запитання: так на кого нам нарікати? Як на мене, то сьогоднішні батьки є продуктом нашого з вами виховання, тому що більшість  матусь і татусів – це колишні наші учні.

Життя продовжується, новий час диктує нам нові вимоги до середньої загальної освіти, нові принципи поведінки особистості,  нове бачення, нові вимоги до системи навчання й виховання підростаючого покоління. Виходячи із тих вимог та принципів, на мою думку, сучасна школа і сучасні батьки перебувають у принципово інших умовах співпраці. Які ж це умови?

По – перше, сучасні батьки є компетентними у медіа освіті. Вони багато часу приділяють спілкуванню через Інтернет- мережу. У такий спосіб учитель початкових класів може запросити татуся чи матусю відвідати навчальний заклад, переглянути новини класу на власному сайті чи блозі учителя.

По – друге, я розумію, що віртуальне спілкування не може замінити «живого», але слід зазначити, що  батьки - безпосередні учасники виховного процесу, і ключова , визначальна роль у вихованні відводиться саме сім'ї.

Майже у кожного з нас інколи з батьками  виникають так звані конфліктні відносини. Досліджуючи цю проблему, я хочу поділитися з вами деякими аргументами з цього питання. У більшості випадків це відбувається через те, що учитель або батько невміло поводиться в проблемній ситуації. Ці конфлікти, як правило набувають особистісного забарвлення, стають причиною  тривалої неприязні один до одного, надовго порушують взаємодію, яку дуже важко відновити до первісних відносин.

А причиною конфліктів між педагогом і батьком, на мою думку є:

• нерозуміння з боку учителя і небажання розуміти з боку батьків;
• недостатній рівень освіченості в батьківському середовищі, що знову ж часом призводить до непорозуміння;
• перекладання відповідальності батьками на вчителя за виховання своєї доньки чи сина;
• різне розуміння подій та їх причин (різне розуміння конфлікту «очима учителя» і «очима матері»).

Щоб уникнути конфліктів хочу поділитися деякими дієвими рекомендаціями:

• поважайте особистість учня, а взагалі візьміть за правило: повага -  головний  принцип спілкування в колективі;
• не переходьте межу співдії «учитель – батько».  Пам'ятайте, ви не друзі,  а учасники виховного процесу;
• пам'ятайте, що конфлікт набагато легше попередити  і  не дозволити, а  ніж його вирішувати і злагоджувати;
•  користуйтеся правилами педагогічної  етики.

Говорячи  про взаємодію сім’ї та школи, не можна забувати, що  сім'я – це  різновіковий колектив і структура його  багато в чому залежить від звичаїв, культурних і національних традицій, моральних та правових норм. У межах сім’ї у дитини формується система стосунків між старшими та молодшими, батьками та дітьми, що є основою психологічного клімату у сім'ї. Саме у сім’ї формується світогляд підростаючого покоління, ставлення до навколишнього середовища. Спільне ведення домашнього господарства впливає на рівень матеріальної забезпеченості, можливості самореалізації особистості, її смаки, уподобання, ціннісні орієнтації, культура. У сім'ї дитина набуває умінь і навичок в різних сферах суспільного життя, насамперед, навичок людського спілкування. Поступово в неї формується досвід сімейного життя, ставлення до родини. [1, с. 154 - 161] Сучасні сім'ї є різноманітними: забезпеченими і малозабезпеченими, благополучними і неблагополучними, а діти їхні навчаються в одному колективі. Я погоджуюся з тим, що діти з забезпечених сімей в деякій мірі відрізняються в шкільному середовищі. Вони користуються сучасними гаджетами або носять дорогий брендовий одяг, який не кожен може собі дозволити. Це у свою чергу також може бути причиною конфліктів. На моє переконання,  педагогічне середовище розвитку дитини створюється в процесі сімейного виховання, а, отже, залежить від типу сім'ї. Учитель, який розумітиме це, буде  сприяти  поглибленню зв’язків в колективі, пошуку можливостей щодо уникнення конфліктів, підвищення педагогічної культури батьків.

На жаль, сьогодні в нашій державі немає системи, яка б була направлена на підготовку молодих сімей до усвідомлення ними батьківства. Звичайно, батьківська освіта стає необхідною і щораз набуває практики в нашому суспільстві. На мою думку, завдяки тому,  система освіти виявляє потребу у частковому або, навіть, повному перегляді  вимог до змісту, форм та методів виховання. У роботі із сучасними батьками більшість традиційних форм педагогічної просвіти (лекції, доповіді, загальні консультації тощо) є малоефективними. Я вважаю, що у сучасних умовах важливим завданням учителя чи педагогічного колективу є залучення батьків до  співпраці з навчальним закладом. У своїй роботі з батьківським колективом особливу увагу приділяю позакласному батьківському всеобучу, а саме: залучаю батьків до активної підготовки класних виховних заходів, родинних свят, спортивних розваг. На мою думку, саме така співдія сприяє тісному зв’язку між батьками та навчальним закладом. Матусі частіше цікавляться життям класу, відвідують уроки, гуртки, радіють успіхам класу.

 Хочу зауважити, що ефективним засобом у спілкуванні з членами сімей учнів є тестування та анкетування. Такі види роботи я проводжу анонімно. Запитаєте, чому? Тому, що в такий спосіб батьки більше відкривають свою душу, діляться своїми проблемами, секретами. Аналізуючи тести чи анкети, обов’язково беру до уваги  зауваження та пропозиції батьків.

Проблема взаємоспілкування учителя і батьків є доволі актуальною і в тому плані, що батьки, не знайшовши спільної мови з учителем, часто змінюють навчальний заклад. Тим самим вони не усвідомлюють того, що дитині важко адаптуватися до нового колективу, а ще душевно травмують свою дитину. На мою думку, в такий спосіб проблему не вирішити. Потрібно сідати за «стіл переговорів», де на перший план ставити особистість дитини, а на другий – свої амбіції.  

Як на мене, то нам з вами, звичайно ж, доводиться спостерігати за життям багатьох сімей, в яких ростуть і виховуються діти. Кожна сім'я має свої традиції, свій досвід, до якого нам  варто придивлятися і аналізувати. Така робота дає можливість учителю визначити рівень педагогічної культури батьків. Що я маю на увазі? Визначаючи педагогічну культуру батьків, я для себе зробила такі висновки: існують сім’ї, які частково чи повністю не володіють питаннями сімейного виховання, вони байдужі до проблем своїх дітей або не хочуть їх «бачити». Не вміють раціонально та безпечно організовувати діяльність і життя своїх вихованців. Цим самим призводять себе та своїх дітей до великого ризику у сфері навчання та виховання. Такі сім’ї потребують особливої уваги з боку педагогічного колективу да органів місцевого самоврядування.

Підсумовуючи, хочу всім нам побажати взаєморозуміння з батьківським колективом, поваги з боку батьків, довіри та партнерських взаємин. І пам’ятаймо, що доброзичливість,  повага і  рівність сторін під час співпраці учителя та сім’ї  забезпечують партнерські стосунки,  дають можливість досягти бажаних результатів.

Список використаної літератури

1. Куликова Т.О. Сімейна педагогіка і домашнє виховання. // М.: Академія. 2000.

2. Захаренко О. А. З щоденника директора школи (Сахнівська середня школа Черкаської області) // Рад. шк. 1987. № 5.

3.  Семенова Н. А. Сучасний стан сім’ї та зміна відношення до дитини // Наук. записки. Психологія і педагогіка. – К.: Молодь. 2001.