Моя точка зору на цю проблему така: важливим завданням вчителя чи навчального закладу  – це робота з сім'єю . Сім'я і школа об'єднують зусилля в боротьбі за краще майбутнє дітей. Учитель спирається у вихованні дітей на сім'ю, направляє сімейне виховання в гуманістичне русло. Він добре розуміє проблеми сучасної сім'ї і робить все від нього залежне, щоб процеси сімейного та шкільного виховання йшли узгоджено, злагоджено без конфліктів, бо найменший конфлікт може стати причиною втрати довіри сім’ї до школи і навпаки.

Те, що діти є «дзеркальним» відображенням своїх батьків, підтверджується постійно, тому що, навіть,  діти вчителів також наслідують своїх батьків. Це я можу підтвердити на власному життєвому досвіді.

Як на мене, то сім'я дуже сильно впливає на процеси і результати становлення особистості,  саме їй повинна приділятися першочергова увага. У більшості сьогоднішніх сімей сили і час батьки витрачають на матеріальне забезпечення, а про духовне  - забувають.

За цими показниками я визначила три типи сімей: з високим, середнім і низьким рівнем сформованості педагогічної культури:

• високий рівень. Батьки, які відповідають  цьому рівню, мають глибокі і свідомі знання в рамках сімейного виховання, високий ступінь сформованості основних виховних умінь і навичок, систематично займаються вихованням своїх дітей, ураховуючи їх вік та індивідуальні властивості, підтримують постійний зв'язок з адміністрацією  школи, виконують громадські доручення;
• середній рівень. Батьки цьому рівню, мають деякий мінімум педагогічних знань у рамках виховної педагогіки, але вони недостатньо осмислені. Ці батьки не мають чіткого уявлення про мету, засоби, методи та прийоми виховання, не завжди вміють застосовувати свої знання на практиці, їхні виховні вміння і навички потребують деякого переосмислення. Батьки цієї групи загалом відвідують заняття батьківського , які відповідають  всеобучу, сприймають зауваження вчителів, адже самі зрідка проявляють активність у суспільних справах класу й школи, частіше вони виконують разові доручення. Такі батьки використовують досвід виховання, що отримали в своїй  родині, елементи народної педагогіки. За допомогою навчального закладу  батьки цієї групи задовільно виховують своїх дітей;
• низький рівень. Батьки, які відповідають  цьому рівню, частковою чи повною відрізняються відсутністю знань з питань сімейного виховання, байдужим ставленням до своїх дітей і своїх виховних функцій. Вони байдужі до навчання і виховання своїх дітей, їхньої поведінки. Вони не вміють раціонально організувати життя і діяльність вихованців, не вміють розв'язувати конфліктні ситуації, що виникають у сім'ї. Це призводить до неправильного обирання методів впливу на дітей. Ця група батьків часто відноситься до групи ризику (трапляються сварки, вживають алкоголю, жорстокі, «нерозумно» люблять своїх  дітей).

На мою думку, кожен навчальний заклад зустрічається з такими батьками, які «не бачать» своїх дітей, не цікавляться життям школи, в якій навчається і виховується  їхня дитина. Але водночас вони вважають себе «достойними» батьками і не хочуть чути критики у свою адресу.

У школі, де я працюю найбільш доцільною формою педагогічного всеобучу батьків вважаю позакласну, за якої вчитель відходить від традиційного монологу (лекції чи бесіди), поєднує індивідуальну роботу з групами батьків, педагогічне тактовне спілкування з окремими членами сім’ї.

Без перебільшення хочу сказати, що природна співпраця зі школою в питаннях виховання дітей батьки не відносили до числа важливих життєвих пріоритетів. Адже й сама школа була в такому ж обтяжливому положенні: учні піддали сумніву і саму необхідність освіти, тому що життя за вікнами оселі і школи свідчило про те, що в світі править сила, і вона, на жаль, не в знаннях, а в коштах. Крім того, знання у вищих навчальних закладах здобувалися за гроші. В даний час ми можемо говорити про дві протилежні тенденції у взаємодії сім'ї та школи. З одного боку , зросла потреба у співпраці двох провідних систем виховання, зріс рівень взаємних вимог батьків до школи, вчителів до батьків, посилився контроль з боку батьків за навчально-виховним процесом у школі; формується практика залучення батьків до управління школою. З іншого боку, відзначається деяке відчуження між батьками і педагогами. Це пов'язано з формалізацією взаємодії школи та сім'єю, а також - з твердженням позиції батьків як «замовників освітніх послуг».

Варто згадати,  що медіа посилено підвищують градус негативних суспільних настроїв. Практично жоден інформаційний випуск не залишається без сюжету про вчителів - здирників, вчителів - садистів, вчителів - бездарних. А який портрет вчителя малюють розважальні телепередачі. Згадайте образ Сніжани Денисівни з «Нашої Russia». Все це не підвищує рівень довіри батьків до школи, а, навпаки, знизує і віддаляє батьків від школи.

Перш ніж визначатися зі стратегією співробітництва і вибудовувати моделі взаємодії сім'ї та школи , хочу  відзначити , що більшість педагогів нашої  школи оптимістично дивляться на перспективи співпраці з батьківським колективом. [1, с.334]  Крім того, загальний фон психологічного та  емоційного  настрою для такого співробітництва дуже доречний і сприятливий. Я вважаю, що важливою ланкою в роботі школи є робота з батьками в інтересах дитини. У нашому навчальному закладі  проводяться загальношкільні і класні батьківські збори, індивідуальна робота з батьками. Батьки залучаються до організації справ і заходів класу, школи: організацією екскурсій, закупівлі новорічних подарунків, дидактичних матеріалів, надання допомоги при організації загальношкільних свят і в поточному ремонті класів.

Який рівень задоволеності батьків роботою нашої освітньої установи і його педагогічного колективу? З цією метою ми звернулися до батьків наших учнів, запропонувавши їм відповісти на запитання анкети. Результати анкетування свідчать про те, що більша частина респондентів задоволена роботою класних керівників, а в цілому – роботою навчального закладу. Це ще раз говорить про те, що учасники навчально-виховного процесу спрямовані на всебічний розвиток особистості.

Звичайно, сучасні  батьки відчувають труднощі у вихованні своїх дітей. Серед багатьох причин я би виділила наступні:

• сім’я що виховує одну дитину. У таких сім'ях діти в деякій мірі ростуть «егоїстами». Вони не отримують практичних навичок з догляду та виховання за своїми братиками та сестричками;
• молоді сім'ї живуть окремо від своїх батьків. Це знижує вплив старшого покоління на онуків, а онуки позбавляються казок, впливу бабусь та дідусів.
• постійно зростаючі соціальні та економічні труднощі знижують внутрішній сімейний рівень емоційного настрою;
• більшу частину вільного часу як батьки, так і діти проводять в Інтернет - мережі, не залишаючи вільного часу на «живе» спілкування один з одним. На мою думку, це одна із найважливіших причин,  яка постійно зростає і зростає. Суспільство чомусь не звертає на це увагу, школи самі з цим боротися не в силі.

Всі ці причини та ряд інших залишають негативних слід у маленьких дитячих душах, заплямовують їх прекрасний, чистий духовний світ. На формування особистості дитини впливає також і спосіб життя. І якщо батько і мати мають про сімейний спосіб життя неправильні уявлення, то це негативно позначається на розвитку дитини.

З цього приводу  хочу виділити наступні завдання роботи нашої школи з батьками учнів:

• всіляко сприяти вирішенню протиріч, що виникають між батьками і дітьми;
  • сприяти формуванню уявлення у батьків про дитину як цінність і допомагати їм вчитися сприймати дитину такою, якою вона є;
  • допомогти батькам зрозуміти своїх дітей, проявити турботу про психологічне здоров'я своєї дитини;
  • краще пізнати один одного, щоб вміти розуміти один одного;
  • не тільки ознайомити, але  практично освоїти способи налагодження та оздоровлення взаємин: "дитина - дорослий";
  • розвивати в учнів почуття вдячності та поваги до своїх батьків, і зміцнення дружніх сімейних стосунків;
  • намагатися створити сприятливу атмосферу спілкування;
    • прагнути до згуртування  колективу учнів та батьків.

Впевнена, що саме в таких загальних рисах формуються зовнішні умови взаємодії  учитель – сім’я. Соціальний портрет сімей, що навчаються в школі, рівень довіри та претензій до школи, - це ті внутрішні чинники , які безпосередньо впливають на умови взаємодії зі школою. Часто ці чинники є недостовірними, суперечать реальності і «підривають» дружні стосунки між мамою і педагогом. Адміністрації школи доводиться «злагоджувати» ці суперечки, недовіри один одному. Але, погодьтеся, після суперечки чи конфлікту відносини будуть вже напруженими і не відвертими.  Моя порада буде такою: ніколи не провокуйте батьків на суперечку, а, навпаки, знайдіть з ними спільну мову.

Можливо комусь не сподобаються мої спостереження, але я, з вашого дозволу, хочу виділити такі помилки батьків:

• не серйозне сприйняття своєї доньки чи сина;
• неузгодженість між батьком, бабусею та  дідусем в питаннях виховання;
• невідповідність вимог батьків до можливостей своїх  дітей;
• негнучка поведінка дорослих по відношенню до дітей;
• нерозуміння своєрідності особистості дитини;
• якщо в сім'ях має місце криза подружніх відносин; в результаті чого, втрачається вплив батьків на дітей, а як наслідок - у дитини виникає внутрішньо-особистісний конфлікт.

Я вважаю, що батьки  та класний керівник повинні зрозуміти, що тільки спільна дружна співпраця, співтворчість здатні зробити спільну діяльність учнів, учителів та батьків змістовною, цікавою і радісною. Велике значення в роботі з батьками учнів, на мою думку, має продумана заздалегідь і чітко організована система співпраці. Спонтанні та недобре продумані батьківські збори нічого, крім недовіри і тривоги, не можуть викликати у батьків. В такому випадку, краще збори перенесіть на інший день, щоб ви мали змогу краще підготовитися та продувати їх. Завдання класного керівника та адміністрації школи: допомагати батькам ставати хорошими батьками. З цього питання, головним напрямком співдії учителя і батьків є просвітницька робота з питань психології та педагогіки.

Підсумовуючи сказане, хотілося б зауважити, що учителі і батьки лише ставлячись на  довіру один до одного, можуть виробити  спільну стратегію дій стосовно конкретних дітей, і таким чином корегувати умови виховання, що є найважливішою передумовою гармонійного розвитку дитини.

Список використаної літератури:

• Сипченко В. І. Сучасна соціально-педагогічна ситуація та родинне виховання // Молодь і проблеми конфлікту. М.: Вид. центр «Академія», 2001.-334 с.
• Семенова Н. А. Соціально- педагогічні умови виховання 

молодшого школяра в сучасній сім’ї.  // Острог, 2005