Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичним  підґрунтям  даної статті є фундаментальні дослідження Анатолія Вікторовича Мудрика, який одним із перших досліджував питання пізнавального спілкування. Він стверджував: «Здійснення пізнавального спілкування вимагає від вчителя педагогічно спрямованої організації з урахуванням особливостей дітей»          [3, 104]. Змістовними та актуальними є також дослідження Миколи Вашуленка, Ольги Савченко, Григорія Костюка, Василя Сухомлинського, Валентини Лозової, в яких розкриваються сутність, функції, форми та види спілкування.

Мета статті. Мета даної статті полягає у з’ясуванні особливостей «дефіциту» спілкування, дружніх відносин між співрозмовниками, сутності становлення психологічного «зв’язку»; показати важливі і необхідні джерела прояву  емоційного фону спрямованого на організацію та здійснення пізнавального спілкування.

Виклад основного матеріалу. Переконана, що важко не погодитися з тим, що найважливішим організуючим і визначальним фактором навчання і виховання є особистість учителя. У молодшому шкільному віці – це класовод або класний керівник. Запитаєте, чому? Моє судження полягає у самовідданому служінні класного керівника справі виховання підростаючого покоління. Саме учитель початкових класів є беззаперечним авторитетом, який наслідують молодші школярі. [1, 47] Давайте згадаємо себе: ми наслідували свого вчителя у всьому (у поведінці, у інтонації мовлення, у рисах характеру). Класний керівник є членом класного колективу, а тому перебуває у постійному спілкуванні з учнями.

Я вважаю, що найбільш відповідальною та найскладнішою із функцій класного керівника початкових класів є уміння спілкуватися з дітьми. Чому я так вважаю? Тому, що саме процес спілкування є важливим виховним фактором. У ході спілкування виникає контакт, який потім реалізується і розвивається під час процесу взаємного сприймання, взаємодії, взаємовпливу на почуту інформацію. [5, 231] Як на мене, то велике значення має і міміка та жести. Якщо вони не чітко виражені або «лукаві» - учень їх обов’язково відчує і сприйматиме не щиро. Аналіз почутої інформації відбуватиметься не найкращим чином і може зашкодити взаєминам між учнем та учителем. Моя порада – краще такої розмови не починати, а відкласти та обдумати, доповнити новими фактами. Щоб підтвердити свою думку, скажу таке: спілкуючись, учитель пізнає характер дитини, а діти вчаться розуміти співбесідника, оцінювати вчинки героїв розмови, усвідомлювати власну позицію та сприймати оцінку інших.

Як на мене, то спілкування – це своєрідне співробітництво. Чому? Тому, що сфера спілкування полягає у вмінні брати участь у діалозі, відчувати впевненість у собі, вміти оцінювати власну поведінку, орієнтуватися у мовленнєвій ситуації. Я хочу привернути увагу саме на вміння учнів відчувати впевненість у собі. У мене у класі (та не тільки у мене), я впевнена, у багатьох є такі учні, які соромляться відповідати біля дошки, «бояться» піднімати руку. Виникає питання: як бути з такими учнями? А я і не запрошую таких учнів до дошки поодинці: пропоную піти до дошки зі своїм товаришем або сусідом по парті, навіть, дозволяю бути біля дошки у трьох. У такій дружній компанії дитина почувається спокійніше, менше переживає, а з часом приходить до висновку, що біля дошки і не страшно. Також  на деякі мої запитання на уроці я пропоную таким сором’язливим учням відповідати хором з іншими. А от під час обговорення будь – яких ситуацій кажу таким учням так: «ти знаєш відповідь, скажи пошепки сусідові по парті», «якщо сумніваєшся у своїй відповіді поділися з товаришем і якщо він погодиться з твоєю думкою, то візьміться за руки», «може сусід не знає відповіді, то ти йому допоможи». У таких креативних ситуаціях дитина забуває про свій страх, на уроці вона активна, зорієнтована. Мета такого спілкування полягає у відсутності пасивності, а в подальшому – комунікативному розвитку.

На мою думку,  «дефіцитом» спілкування виступає «повна тишина на уроці». Запитаєте, чому? Діти молодшого шкільного віку за психологічними особливостями дуже рухливі і балакучі, а тому, коли ми не дозволяємо їм перемовлятися на уроці, обмінюватися думками.  [4, 89] У таких випадках, діти чують «грубі» зауваження учителя і стають «безпорадними», замкненими у собі. Таким чином, ми «роз’єднуємо» їх із сусідом по парті і робимо їх більш піддатливими своєму впливу, тоді учні виростають менш творчими і не впевненими і своїй позиції.  А от, коли ми дітей «з’єднуємо»  - у них проявляється почуття самовпевненості, самоповаги, власної гідності. Як на мене, то таке можливе лише тоді, коли дитина росте у середовищі «собі рівних». 

Аналіз власних педагогічних спостережень свідчить про різницю у спілкуванні між дівчатками і хлопчиками. По – перше, хлопчики слухають в першу чергу, що говорять, а по – друге, звертають увагу на зміст бесіди. А дівчатка слухають як говорять і після того звертають увагу на форму передачі висловлювання. До того ж, щоб зрозуміти, про що говорить співбесідник, потрібно усвідомити мету розмови. Для молодших школярів така мета полягає у повідомленні чого - небудь, тобто, для них основним є швидко передати інформацію. Що слід пам’ятати? Діти молодшого шкільного віку не здатні переключатися на різні тематики. Учителю початкових класів при спілкуванні зі своїми вихованцями слід знати, що діти характеризуються великою кількістю рухів і жестів. [1, 78] Вони не відразу можуть точно висловити свою  думку, не мають навичок до самоконтролю, часто у голосі не відчуваєш впевненості. А головне те, що висловлювання їхнє щире.

Всім нам відомий той факт, що через спілкування відбувається розвиток особистості, саме за допомогою бесіди відбувається взаємозбагачення, проявляється інтерес, формуються почуття. За допомогою спілкування співбесідники обмінюються інформацією, допомагають взаєморозумінню. Держстандарт початкової освіти вимагає від учителя вміння слухати всіх бажаючих, «не відкидати» жодної думки, розуміти логіку міркувань, знаходити вихід з мінливої навчальної ситуації, брати до уваги пропозиції учнів, тобто, учитель виступає у ролі режисера, а міні – вистави відбуваються у його класі. У такій виставі головну роль відіграє емоційність та  логіка міркувань.

Я вважаю, що починаючи з першого класу класний керівник має навчити дітей вміти:

•  формулювати власну точку зору;
•  поважати точку зору своїх однокласників;
•  «бачити» різницю між «протилежними» позиціями;
•  пробувати розв’язувати розходження  за допомогою переконливих аргументів;
•  не доводити суперечку до особистих відношень;
•  відстоювати свою позицію правдою і тільки правдою.

Ще одним важливим моментом у спілкуванні є етикет. Звичайно, батьки вчать його своїх дітей, але зайвим не буде, коли учитель постійно буде з дітьми повторювати ці правила спілкування. Уже учні початкової школи мають знати:

• під час розмови не відволікатися;
• бути уважним і це показати своєму співрозмовнику;
• бути зосередженим;
• вчитися розуміти як слова, так і почуття;
• не перебивати свого співбесідника;
• запитання задавати чітко і по темі;
• стежити за мімікою і жестами.

Такі правила ми з учнями називаємо «золотими». Чому? Тому, що вони є важливими для кожного і коли їх будуть дотримуватися і малі, і великі, то світ стане добрішим і щирішим. Для дітей першого класу такі правила можна вивчити у вигляді гри, а щоб діти їх пам’ятали – зробити у вигляді цікавих картинок чи малюнків. Діти виростуть, а правила залишаться у пам’яті.

Як не прикро, але у педагогічній практиці взаємовідносин із школярами трапляються ситуації не дуже приємні. Я бути? Конфліктні ситуації зазвичай негативно впливають на відносини і з батьками, а також на емоційне почуття учнів, а в кінцевому результаті і на процес формування особистості. Рана у душі залишається надовго і загоїти її зможе тільки час. Зазвичай неприємні ситуації виникають у вчителів із авторитарним стилем роботи, а от учителів, які працюють у демократичному стилі - конфлікти трапляються вкрай рідко.

Переконана, що важко не погодитися з тим, що важливе значення має вираз обличчя вчителя, коли він заходить у клас. Чому? Уявімо собі: учитель зайшов у клас роздратований, сердитий. Відповідно у дітей буде така сама реакція. Чи буде продуктивним урок, коли у вчителя зле обличчя? Звичайно, ні? А коли учитель зайшов у клас байдужим, у дітей відповідно така ж реакція. Ну і коли учитель зайшов у клас веселий, радісний і з посмішкою на обличчі, тоді і урок буде  продуктивним і настрій у класі бадьорим.  

Я вважаю, що велике значення має також голос вчителя. Спокійний і в той же час трішки строгий голос закликатиме учнів до порядку, уважності, відповідальності. Хочу додати, що строгість має бути без погроз і тиску на дітей, інакше учні сприйматимуть такий голос як образливість і плідної праці на уроці не буде. А якщо учитель говорить суворо, роздратовано, несе погрози в адрес дітей, то спілкування не буде і співпраці теж. Тому для вас моя невеличка порада: заходьте у клас до дітей тільки з посмішкою і говоріть спокійно і успіх забезпечений.

На жаль Україна переживає важкі часи. Багато наших співвітчизників захищають кордони нашої держави, а сім’ї їх проживають і спілкуються з нами. У моєму першому класі навчається двоє дітей, батьки яких є учасниками АТО.  Пригадую цікавий факт із нашого шкільного життя. На нашому першому святковому уроці (1 вересня) хтось постукав до нас до класу, я підійшла до дверей і відкрила їх. До класу ввійшов тато хлопчика – першокласника, який приїхав до нас із зони АТО  і, на жаль, не встиг на святкову лінійку. Хлопчик так зрадів зустрічі із татом, а в мене потекли сльози.

Діти першого класу до кінця не усвідомлюють тієї ситуації, яка є в нашій країні, тому учитель початкових класів має дібрати такі слова, щоб пояснити таким маленьким дітям, що таке війна, де саме служать їхні тата. Особлива увага має бути до дітей, батьки яких є учасниками АТО. Такі діти не мають почуватися у класі самотніми. Вони, як і всі інші, мають жити, радіючи всьому. Учитель не повинен акцентувати увагу всього класу на таких дітях, тому що тоді вони відчуватимуть себе «особливими» і можуть замкнутися у собі.

Хочу запропонувати вашій увазі деякі практичні вправи для учнів початкових класів, які допоможуть учителеві та учням зняти напруженість та підняти настрій.

Вправа «Я унікальний»

Для цієї вправи потрібно взяти мішечок і наповнити його горіхами. Діти мають вийняти по одному горіху і розповісти про себе щось цікаве. Важливим у цій вправі є те, що всі люди, як горіхи на перший погляд однакові, а насправді – всі люди дуже різні: у кожного свій смак, своя краса, свої інтереси …

Вправа «Мої емоції»

Учитель показує дітям картинку. Учні мають назвати емоцію, навести приклади і пояснити чи траплялося таке з ними. Особливість цієї вправи у тому, що діти усвідомлюють як емоції впливають на наше життя.

Вправа «Танцюють руки»

Учням потрібно об’єднатися у малі групи. Взяти у руки два олівці будь – якого кольору. Під мелодію музики на ватмані «танцювати», тобто намалювати щось улюблене. Мета цієї вправи полягає у тому, щоб зняти у дитини напруженість.

Вправа «Для тебе мій подарунок»

Учням пропонується сісти, утворивши коло. Своєму сусідові потрібно сказати теплі слова і подарувати щось до душі (радість, посмішку, вдачу, ласкавість, увагу, милосердя, дружбу …) Ця вправа вчить дітей бути доброзичливими та щирими один до одного.

Вправа «Ми малюємо»

Учні об’єднуються у пари. Кожна пара читає, що їм потрібно намалювати і починає малювати. Під час вправи не дозволяється говорити, спілкування можливе тільки  не вербальне. Ця вправа дозволяє учням навчитися співпрацювати у парі, вчитися знаходити порозуміння.

Вправа «Зустріч»

Учитель читає ситуацію, де двоє друзів розлучилися і прийшов час, коли вони зустрілися. Потрібно розіграти ситуацію, дібрати слова, які говорять при теплій зустрічі. Вправа дозволяє учням вчитися виражати емоційний стан співрозмовника.

Вправа «Смайлик»

Учитель роздає дітям жовтенькі кружечки, а учням потрібно на кружечку намалювати вираз обличчя відповідно до свого настрою і пояснити. Вправа дозволяє учителеві визначити емоційний стан кожного учня.

Ці вправи є цікавими і сприяють зняття у дітей напруженості, підняття настрою, згуртованості учнівського колективу, виявлення емоційного стану.

Висновки. Підсумовуючи, можна сказати, що спілкування молодшого школяра  носить пізнавальних характер. Велику роль відіграють також  емоції та моральні цінності. Спілкування виконує унікальну роль у становленні особистості та набуття нею соціального досвіду. Таким чином, ефективність навчання може здійснюватися лише за умови здійснення пізнавального спілкування між учителем та учнем молодшого шкільного віку. Слід пам’ятати, що саме за допомогою спілкування відбувається обмін інформацією, тому важливим є мотив спілкування, його характер та мета. Проте спілкування не може бути засобом,  воно є ціллю. Кожній дитині в тій чи іншій мірі властива потреба у спілкуванні: це може бути потреба у нових знаннях, враженнях чи почуттях, що також є необхідними у житті.

Насамкінець хочу ще раз наголосити, що спілкування – це своєрідне співробітництво, яке полягає у вмінні відчувати впевненість у собі, вміти оцінювати власну поведінку, орієнтуватися у мовленнєвій ситуації. Хочу побажати всім приємно спілкування з вашими вихованцями, спілкуючись, отримуйте насолоду, відчувайте внутрішню гармонію.

Список літератури

1. Батракова С.М. Основи професійно - педагогічного спілкування. – Я:, 1996. 

2. Риданова І.І. Основи педагогіки спілкування. – К:, 1999.

3. Горелов І.Н., Житников В.Ф. Чи Вмієте ви спілкуватися?: Книга для учнів. - М.: Освіта, 2000.

4. Абульханова К. Особистість в умовах дефіциту спілкування.: Психологічний аспект. // Виховання школярів, 2007, №10.

5. Петровська Л.А. Компетентність у спілкуванні: соціально - психологічний тренінг. - К., 2010.